Десять заповідей, які зніс Мойсей з гори на кам’яних дошках, не ділилися на п’ять і п’ять. Чотири і шість – так ділилися заповіді, і перша частина стосувалася Бога, а друга – людей. Шість слів, написаних на другій скрижалі, відкривала заповідь про шанування батька й матері.
Заповіді – це не суміш і не сумбур. Вони логічні, послідовні, пов’язані зсередини. Ми можемо сміливо, не боячись помилитися, думати, що невиконання п’ятої заповіді робить неможливим виконання всіх інших, котрі стосуються співжиття.
Кровопролиття, крадіжки, похіть, заздрість і всіляка брехня стають просто невикорінними, якщо ми перескочимо через заповідь про шанування батьків і не дамо їй належної оцінки. Тим часом, класичне суспільство розпалося, батьки й діти перестали бути тим, чим бути повинні, і тільки завдяки біології продовжуються називатися попередніми іменами. А ми не відчуваємо небезпеки й називаємо чорне білим, так, ніби пророк Ієремія не промовив «горе» на тих, хто робить це.
***
Із усіх заповідей п’ята найбільше подобається батькам. Їм здається, що ці слова обслуговують їхні батьківські інтереси й стоять на сторожі їхніх прав і егоїзму. Насправді це не так. Хоча б тому, що правильне виконання цієї заповіді передбачає наочний приклад, а отже, спільне проживання декількох поколінь. Я, як батько, повинен на очах свого сина проявити синівське шанування до свого батька, тобто дідуся мого сина. Послух, повага, пошана повинні бути життєвими принципами, а не високою теорією. Добра справа на очах свого сина мити ноги, і цілувати руку, і віддавати кращий шматок своєму батькові, тобто його дідусеві. Це буде кращою запорукою правильного ставлення до себе в старості. Але для цього, як мінімум, потрібно, щоб у твого батька не було іншої сім’ї, щоб він не покинув твою маму з тобою на руках і не став шукати щастя з іншою жінкою, в іншому місці.
Чи багато в нас сімей, де три і чотири покоління живуть поруч? Чи багато сімей, де словосполучення «другий чоловік» чи «колишня дружина» є кошмарними й нереальними?
Отже, зі сказаного вже зрозуміло, що реальність противиться, а аж ніяк не сприяє виконанню заповіді про шанування батьків. Підемо далі.
***
Головні руйнівники п’ятої заповіді – це не непокірні діти, а люблячі батьки. Це вони розбещують дітей, звільняючи їх від домашньої праці, придумуючи для них «велике» майбутнє, позбавляючи їх щастя виховуватися в колективі багатьох братів і сестер. Вони народжують одного, максимум двох дітей, думаючи, що зменшення кількості народжених покращить якість виховання. Вони перетворюють дітей у «домашніх божків» і самі перетворюються в ідолопоклонників. Увесь жар нерозтраченої гордості й нереалізованих мрій такі батьки й матері вкладають у «виховання», яке краще би назвати нівеченням чи розбещенням.
Пихаті, розпещені, заголублені, приготовані для «великого майбутнього», ці маленькі егоїсти жорстоко розчарують своїх батьків. Ті на старості літ схаменуться й почнуть, можливо, вимагати до себе повагу й пошану, згідно п’ятої заповіді. Але про які заповіді можна буде говорити в притулку для людей похилого віку чи над могилою юнака, котрий завчасно загинув посеред розпусти?
Батько сімейства повинен бути капітаном корабля. Мати і дружина – помічником капітана чи – боцманом, хоч і звучить це не по-жіночому. А діти – юнгами й матросами. Їх потрібно скидати, як неправдивих богів, з п’єдесталу й запрягати в роботу. У чорному тілі, а не в білому комірці потрібно тримати їх. До праці, а не до кишенькових грошей повинні звикати їхні руки. Якщо батьки цього робити не будуть, то вони – руйнівники п’ятої заповіді, а значить і руйнівники всіх інших. Народженні ними гордії і ледарі не зупиняться на відсутності пошани до батьків. Вони почнуть і красти, і вбивати, і перелюб чинити. І нікому буде сказати святу фразу з Гоголя: «Я тебе породив. Я тебе і вб’ю».
***
Класичне, чи традиційне, суспільство народжене п’ятою заповіддю. Там, де дружина слухняна чоловікові, а діти – мамі; там, де старість у пошані, а молодість – у послуху, цю заповідь знають. Там не захоплюються суєтним прогресом і не готові через відкриття електричної енергії відмовитися від тисячолітніх підвалин. Щастя і прогрес не лише не є синонімами. Вони навіть не римуються і, більше того, часто суперечать одна одній. Ви обрали прогрес? Що ж, готуйтеся зламати все своє життя до самих коренів і розділити долю старої біля розбитого корита. Ви хочете щастя? Виберіть орієнтиром класичні цінності і прагніть до них, як би їх не обзивали й не осміювали в газетах.
Всесильний Бібіков, як свідчать мемуари, не смів присісти в присутності мамочки, без її на те дозволу. Інакше щоки «господаря Києва» отримали б ляпас негайно. Милорадович, герой війни 1812 року, був не раз сильно побитий батьком за різні гріхи. Якщо у вищому суспільстві такими були стосунки батьків і дітей, то що говорити чи подумати про простолюддя, де й звичаї суворіші, і вірність навику міцніше? Саме такі люди, які й у генеральських еполетах «з’їдали» смиренно батьківські й материнські ляпаси, побудували, укріпили й багаторазово відстояли нашу країну. Покоління незначних людей, людей без святинь і цінностей, людей, які через відсутність інших цілей в житті служать плоду свого перелюбного черева, здатне в лічені десятиліття розгубити й зруйнувати все накопичене століттями.
***
Ми бачимо себе в європейському будинку. Нехай буде відомо нам, що цей будинок – притулок для людей похилого віку. По-перше, тому що Європа постаріла у війнах, суперечках, боротьбі за істину. Як стара людина, котра втомилася жити й хоче відпочити, Європа вже не живе, а спочиває на «заслуженому» відпочинку. По-друге, культура Європи – це культура сімей, що розпалися. Це – культура узаконеної розпусти, де погано не стільки те, що розпуста є, стільки те, що займаються розпустою, не червоніючи. Це культура, де юнаки не мають авторитетів, а старі – інших цілей, крім подорожей у теплі краї.
Європейці примудрилися порушити всі заповіді, не порушуючи при цьому пристойностей. Цим-то вони й привабливі для світу. Називаючи аборт перериванням вагітності, крадіжку – відновленням справедливості, а розпусту – поступкою потребам організму, вони стали центром тяжіння для всіх, хто ненавидить Бога, але любить личину пристойності. Звичайно, заповідь про шанування батьків не залишилася неторкнутою.
Пенсійний фонд і соціальні служби виконують тепер те, що повинні виконувати по відношенню до стареньких батьків дорослі діти. Умити руки й скинути з себе відповідальність – ось головна турбота сучасної людини. І ця людина хоче щастя? Потрібно зробити одне з двох. Або відмовитися від щастя, вести життя, яке ми ведемо, і чекати вогню з неба… Або змінити систему цінностей і повернутися обличчям до простих і непомітних людських якостей, які складають осердя нашої земної дійсності.
***
За вірою і культурою – ми європейці. Наші музиканти грають і Гайдна, і Моцарта. Наші вчені орієнтуються у світі західних ідей з тією ж свободою, з якою хороша господиня шукає потрібну річ у своїй шафі. Все, що є в культурі Заходу, зрозуміло нашому серцю, бо ми християни.
Але ми не повністю віддані Заходу. У нашого серця є «східна камера», а у мозку є «східна півкуля». Таджицьке чи афганське село, де гостю не показують обличчя дочок, такі ж близькі нашій душі. Арабська сім’я, де син біжить на голос батька, щоб налити йому чаю чи поправити подушку, теж повинна бути нам близька й дорога.
Вищі досягнення Заходу нам повинні бути зрозумілі. Вищі прояви Сходу нам повинні бути милі. Вищі досягнення Заходу – це філософія, наука й технології. Вищі прояви Сходу – це цінності людини, яка не спішить жити. Це цінності, пов’язані з сім’єю: повага до старших, працелюбство, взаємодопомога, слухняність і багато іншого.
Технології, відірвані від моралі, поставили світ на межу виживання. Якщо світу призначено ще пожити, то це залежить від кращих цінностей Сходу. «Шануй батька й матір» – одна з них, і не в Заходу вчитися її реалізації.
Прот. Андрій Ткачов
Переглядів: 15
