Великий піст – велика весна церковного року. Як не розгубити постового настрою, як налаштуватися на 40 днів утримання від спокус і як зустріти Світле Воскресіння Христове з чистим серцем? Про це розмовляємо із Високопреосвященнішим Варфоломієм, митрополитом Рівненським і Острозьким.
– Ваше Високопреосвященство, наближається Великий піст, весна духовна. У суспільстві зараз явно не великопісні настрої. Як налаштувати себе на Великий піст, щоб прожити святу Чотиридесятницю по-справжньому, по-християнськи?
– Якщо наші люди, наше суспільство вважають себе справді віруючими, православними, то повинні робити все залежне від них, щоб прожити цей Великий і спасительний піст у такому настрої, щоб мати мир із ближніми, мати мир із Богом, і менше робити якихось поганих вчинків. Насильно нікого не можна примусити поститися чи дотримуватися заповідей Господніх, це має бути бажання самого християнина. Як налаштувати себе? Зібратися з духом, попросити допомоги у Бога.
Піст придуманий не вчора і не сьогодні. Ще в старозавітні часи люди закладали піст у знак покаяння, постилися і царі, і прості люди для того, щоб примиритися з Богом, принести розкаяння і через стриманість явити Богу свою любов. Навіть Христос, перед виходом на проповідь, пішов у пустелю і там постився – нічого не їв і не пив. У Євангелії від Марка є момент, коли фарисеї приступали до Спасителя і питали в Нього, чому учні Іоаннові постять, а Його – ні. І Господь відповів їм: «Чи можуть поститися гості весільні, поки з ними ще є Жених?». Час, відпущений Христу для Його служіння, був дуже коротким, Він був зосереджений на головному і залишав осторонь усе другорядне. Ми взагалі не знаходимо в Новому Заповіті вказівок на те, що Христос дотримувався якихось особливих обмежень у їжі: Він їв м’ясо, рибу, те, що було доступно для Нього і Його учнів.
Але все це зовсім не означає, що Христос нехтував постом. Пам’ятаєте випадок зі зціленням біснуватого отрока, Євангеліє від Матфея? Господь сказав тоді учням, що цей рід виганяється тільки постом і молитвою. Уже після Вознесіння Христа Його учні відродили традицію посту, сполученого з молитвою. І вже в ранній Церкві повернулися до звичаю дотримуватися посту. У Діяннях ми також зустрічаємо згадки про те, що апостоли дотримувалися посту.
Тому ми повинні вірити і розуміти, що Господь дарує нам піст для того, щоб ми примирилися з Богом, і щоб Милосердний Вседержитель простив нам наші вільні й невільні провини, і одночасно для того, щоб ми примирилися одне з одним. Тому, налаштовуватися треба. В першу чергу, молитовно.
– Владико, чи є у Вас якісь дитячі спогади про час Великого посту?
– Безперечно. Я ріс у сім’ї віруючих, побожних православних християн, жив коло священика через дорогу. Син його був моїм ровесником, ми дружили, разом ходили до школи, сиділи за одною партою, я часто бував у них удома, то якщо в нас були якісь питання, ми запитували у батюшки, батька мого друга. Із дитинства я найкраще пам’ятаю Великий Четвер, коли читаються 12 Страсних Євангелій у Церкві. У нас в селі була така благочестива традиція, вона і досі збереглася практично по всіх храмах, що люди слухають, як читається Євангеліє, із запаленими свічками в руках. І ми, малі діти, збиралися до церкви, і були не скільки в храмі, стільки коло нього, на церковному подвір’ї. Гасали з тими запаленими свічками, бігали, вирішували якісь свої проблеми, далекі від церковного життя, але те відчуття, коли всі поверталися додому з вогниками в руках через усе село, я пам’ятаю і досі.
Пам’ятна звичайно, і сама Пасхальна ніч. Біля церкви на дорозі розкладали велике багаття, і всі діти збиралися там. Взагалі у нас в селі так заведено було, що в Пасхальну ніч усі діти вважали за свій обов’язок зайти до храму і побути хоч трошки на Богослужінні. В церкву, щоправда, ми, діти, якщо й заходили, то не надовго, а більше були там, біля вогнища, часом навіть заважали нормально проводити службу, галасували, бігали на церковному подвір’ї, але все одно, це було пов’язано з храмом. Розумієте, шлях до Бога у дитини зовсім інший, ніж у дорослого. Дитя до віри приходить через прості речі, часто через те, на що дорослий навіть не зверне увагу, такі маленькі чудеса, що помітні тільки дитячому оку. Звичайно, яким було наше бачення тих подій, про це можна судити по інших наших вчинках…
Ще пригадую, як у Вербну неділю в церкві роздавали освячену вербу. У нас у селі була така традиція, що на іконах до Пасхи вішали церковні вінки, потім, через рік, їх знімали, взамін вішали нові, а старі розбирали і квіти з них чіпляли до верби. І кожна дитина виходила з церкви з вербичкою і квіточкою. Коли ми підходили помазуватися, то все дивились: о, я піду пізніше, бо тут негарна квітка, не така, як мені подобається. Чекали того часу, коли буде така квітка, як хотілося, хоча не завжди це співпадало. Бувало, що хтось підійде перед тобою і вже тобі дали не те, на що ти надіявся. Але це дуже пам’ятно мені і досі.
– Які книги Ви порадите читати мирянам і священству під час Великого посту, щоб вони принесли користь для душі?
– На сьогоднішній день богослужбова література в церкві є в достатній кількості. Крім того, при храмах створені невеличкі бібліотеки, де зібрано книги різними мовами – і українською, і російською, і люди мають можливість у такий спосіб підвищувати свій духовний рівень. Найперше я хотів би, щоб кожна людина у Великий піст знайшла можливість почитати Закон Божий. Це основа нашої святої православної віри. Вибирати, що читати у Великий піст і взагалі, що читати православному, треба, виходячи із духовної підготовки. Якщо людина вже переросла цю межу, знає основи, то зараз є чимало цікавої духовної літератури, починаючи з повчань святих отців, житій святих, також, літератури, де висвітлюються проблеми, що піднімаються нашою Церквою у сьогоднішній час. Видається чимало книг про подвижників віри, які жили порівняно недавно, наприклад в кінці 2015 року вийшла книга про святителя Луку (Войно-Ясенецького), видатного пастиря і сповідника з фактами його житія і документами. А головна книга для православного – чи то мирянина, чи священика і в піст, і на щодень – це Святе Євангеліє.
– Владико, Ваші архіпастирські настанови для вірян і духовенства Рівненської єпархії на Великий піст.
– Архіпастирська, як ви кажете, настанова у мене одна: тримаймося святої православної віри! Зараз тяжкі часи, коли Православ’я розхитують і з середини, і ззовні. Починають лунати заклики людей, які далекі від православної віри, а до них чомусь прислухаються. Звідси і закиди про москалів, непатріотичність Церкви й інші речі. Слід розуміти, що це – ніщо інше, як спокуси, що приходять під різними видами. Мета у цього всього одна – спокусити людину, збити її з правильного шляху. Знаєте, у Сибіру є невідома могила 68 ієреїв, яких, як розповідають, розстріляли. Ставили на край ями і питали: «Ну що, піп, у Христа віруєш?» — «Вірую», — відповідав священик і падав розстріляний вниз. І так перепитали всіх 68. І кожен казав «Вірую». Тому я хочу побажати всім такої ж стійкості у вірі, хочу попросити наших вірян і наше духовенство: робімо так, поводьмося так і тримаймося нашої віри так, як це робили наші батьки, наші діди, наші предки. Тримаймося святої православної віри. А в інших наших потребах Господь нам допоможе. Нехай благословіння Господнє буде з усіма вами!
За матеріалами сайту Рівненської єпархії УПЦ
Переглядів: 39
