«Ти, Господи, світильник мій»
II Цар. XXII, 29
Щоразу, приходячи в храм, ми, в першу чергу, купуємо церковну свічку. Потім, стискаючи її в теплих долонях, прямуємо до підсвічника, щоб поставити «за здоров’я» або «за упокій», в надії, що ця невелика жертва буде угодною Богові. І щоразу запалені свічки служать нашим символом віри, причетності людини до Божественного світла, що знаменує собою Христа як Світло від Світла, Світло правдиве, Яке осяює кожну людину, що йде в світ.
Звичай ставити свічки в церквах прийшов до нас із Греції. Але свічки і лампади з єлеєм використовувалися в храмах ще в глибоку давнину. Вказівка зробити свічник зі щирого золота на сім свічок — одна з перших, даних Мойсею Господом (Вих. 25,31-37).
Запалювали свічки і святі апостоли, і перші послідовники Христові, коли збиралися в нічний час для проповіді Слова Божого, молитви і ламання хліба. З одного боку, в цьому була пряма необхідність: християни, гнані язичниками, для богослужіння спускалися в підземелля і катакомби; до того ж служби, найчастіше, звершувалися ночами і без світильників було не обійтися. Але найголовніше, освітлення мало духовне значення: «Ніколи не відбувається у нас богослужіння без світильників, — говорив учитель Церкви Тертуліан, — але ми використовуємо їх не для того тільки, щоб розганяти морок ночі, — Літургія відбувається у нас при денному світлі; але для того, щоб явити через це Христа — Світло нетварне, без Якого ми і ополудні блукали би у темряві».
Світильники храму завжди мали духовно-символічне значення. «Світильники, що палають перед іконами, — говорив св. прав. Іоанн Кронштадтський, — означають, що Господь є світло неприступне і вогонь, що поїдає, для грішників нерозкаяних, а для праведників — вогонь очищуючий і життєдайний; що Божа Матір є Матір’ю світла і Сама — найчистіше світло…».
Про символічний характер освітлення в церкві свідчить також конструкція і склад палаючих свічок і лампад. Віск і єлей у давнину були приношеннями вірян до храму в якості добровільних жертв — милостині: «Якщо хочеш, щоб твоя молитва долетіла до Бога, то дай їй два крила: піст і милостиню» (св. Єфрем Сирин).
Блаженний Симеон Солунський, пояснюючи символічне значення воску, каже, що чистий віск означає чистоту і нескверність людей, які його приносять. Це знак нашого розкаяння і готовності до послуху Богові, подібно м’якості і податливості воску.
Єлей, як і віск, також означає чистоту і щирість людини в її поклонінні Богу. Але єлей має і своє, особливе, значення. Ще в Старому Заповіті Господь наказав Мойсеєві, щоб у жертву Богу був приносили чистий, без осаду єлей (Вих. 27:20). Засвідчуючи чистоту людських відносин до Бога, він є знаменням милості Божої до людей: пом’якшує рани, має цілющу дію, його додають в їжу.
Свічки і лампади запалюють не тільки в храмах, а й у будинках православних християн. Палаюча свічка виражає теплоту і вогонь любові людини до Господа, до Матері Божої, до ангела або святого, біля образів якого віруючий ставить свою свічку. І якщо немає цієї любові і благовоління, то свічки не мають ніякого значення, і жертва наша марна.
На жаль, це трапляється нерідко. Ми згадуємо про Бога, лише зайшовши до церкви, і то — на кілька хвилин, почасти думаємо, що, поставивши свічку, автоматично станемо чистими і праведними — наче свічка може вблагати і умилостивити за нас Бога і виконати наші бажання. Тільки сама людина, своєю наполегливою працею може побороти свої пристрасті, виконати промисел Божий і врятувати свою душу.
Прикладом такого ставлення може послужити випадок, описаний у книзі Сергія Нілуса. Один злодій мав забобонну любов до Святителя Миколая, іі щоразу, йдучи на крадіжку, він ставив святому свічку і просив допомоги. І щоразу йому таланило, а цю допомогу він приписував молитвам до святого Миколая. Одного разу «побожного» злодія під час крадіжки помітили люди. Селяни погналися за нещасним, щоб схопити його, але, тікаючи від переслідувачів, злодій побачив труп коня. Останки давно лежали в полі, з черева тік гній, повзали черви, а повітря навколо було отруєне запахом гнилі. Та страх смертний сильніший, ніж гидливість. Злодій заліз у черево коня і там зачаївся. Переслідувачі, не знайшовши нікого, пішли додому. І ось йому, ледь живому від страху і смороду, явився святий Миколай. — Як тобі тут? — запитує Святитель. — Отче, я ледь живий від смороду! — застогнав нещасний. На що святий Миколай з гіркотою відповів: «Ось так і мені смердять твої свічки».
Серце чисте — ось найкраща жертва Богу. І навіть якщо твоя свічка буде найменшою в церкві, але запаленою з любов’ю і благоговінням, то вона буде угодною і Господу, і святим Його. Святий праведний Іоанн Кронштадтський писав: «Ставити свічки перед іконами добре. Але краще, якщо приносиш в жертву Богу вогонь любові до Нього і до ближнього. Добре, якщо водночас буває і те, й інше. Якщо ж ставиш свічки, а любові до Бога і ближнього в серці не маєш: скупишся, не мирно живеш, — то марна і жертва твоя Богові».
За матеріалами СПЖ.
Переглядів: 25
