Одним зі звичних нам атрибутів святкування новорічно-різдвяних свят є ялинка. Багато язичницьких народів, у древності, приписували цьому дереву магічні властивості. До прикладу кельти шанували її тому, що вона була постійно зеленою і її голки не псувались, вони вважали це символом того, що ялинка не піддавалась рушійному впливу поганих духів. Також кельти вважали, що в найбільшій ялині кожного лісу живе лісовий дух, дружба з яким вважалась досить важливою. Тому в період зимового сонцестояння люди збирались біля одної з таких ялин, водили хороводи і танцювали навколо неї, ніби задобрюючи цього духа, а також співали різні ритуальні пісні (що є схожим на нинішні святкування нового року).
До речі, традицію класти подарунки під ялинку теж почерпнули від язичників, тому що язичники приносили свої жертви під ялину і складали їх під нею, ніби даруючи їх злому духу, який жив у цьому дереві. Саме жертвоприношення язичники вважали найліпшим подарунком для своїх богів, часто в жертву приносили і людей. З плином часу в жертву частіше стали приносити тварин. Саме їх кров’ю язичники обтирали ялину і частинами їх м’яса обвішували дерево.
У древніх слов’ян взагалі вічнозелене дерево асоціювалось зі світом мертвих, і саме його гілля використовували у похоронних процесіях. Коли кельти прийняли християнство, вони зберегли традицію прикрашання ялинки, але трохи переосмисливши його з християнської точки зору. Вони перестали ходити в ліси для поклоніння дереву та лісовим духам, натомість вони стали зрубувати ялинки і приносити у свої домівки, прикрашали їх свічками, фруктами, солодощами, тощо.
Робили це в Різдвяний Святвечір і пов’язували це з очікуванням народження Богомладенця Христа. Існує легенда, що першим це зробив Мартін Лютер. Він ішов лісом перед Різдвом Христовим і побачив сяйво зірок крізь гілля ялини і, прийшовши додому, він прикрасив ялинку свічками, які в стані горіння нагадували йому зірки (хоча точних відомостей, хто зробив це вперше ми не маємо).
Саме з німецьких земель до нас прийшла ця традиція. Довгий час язичницьке коріння цього дійства не давало прижитись прикрашанню ялинки на наших територіях. Саме Церква наповнила цей звичай новим змістом, у другій половини 18 століття ця традиція потроху почала розповсюджуватись і в нас. Верхівку ялинки православні християни почали прикрашати восьмикутною зіркою, яка була образом тієї чудної зорі, яку побачили волхви і яка вказувала на печеру, де народився Христос.
З приходом революції 1917 року, ялинка почала втрачати свою значущість при святкуванні Різдва Христового. З 1929 року більшовики почали називати ялинку “пережитком буржуазного минулого” та “релігійною агітацією”, також почалась боротьба з цією традицією. Та в 1936 році прикрашання ялинки повертають у новому статусі, тепер це знову новорічне дерево, яке відтоді мало бути причиною радості для “маленьких будівників комунізму”.
Не дивлячись на все це, ні на язичницьке минуле, ні на комуністичну ідеологію, прикрашання ялинки для християн це традиція, яка нагадує про Різдвяну зірку, а також вічнозелене дерево є символом життя та вічності. Багато скептиків говорять про те, що ми наслідуємо саме язичницьку традицію у прикрашанні ялинок. Але тут потрібно розуміти, що ми не поклоняємось дереву і не приносимо йому дари. В центрі храму або перед ялинкою ставлять вертеп саме для того, щоб підкреслити значущість події Різдва. А ялинка це просто символічна прикраса, яка як і квіти в храмі, служить для нагадування про вічне життя у Царстві Небесному.
прот. Андрій Муляр
Переглядів: 22
