8 вересня рівно рік минув з того часу, як у селі Білогородка на Дубенщині освятили фундамент під будівництво нової церкви. А сьогодні у цей же день у новозбудованому храмі відбулася перша Служба Божа. Десять священиків, більше трьохсот вірян на богослужінні, Божественна Літургія, Хресна хода…
За сухою констатацією фактів стоять особисті трагедії настоятеля парафії в ім’я святого апостола Луки протоієрея Віталія Чайки, його сім’ї, його вірян. Восени 2014 року вони залишилися без храму, а отець настоятель ще й опинився на вулиці, разом із матушкою та трьома дітками. Розкольники не добирали засобів і слів, а священик, як сьогодні згадують парафіяни, за ті кілька днів постарів на кілька років. Не зважаючи на постійні знущання та кепкування з боку тих односельців, що відійшли до Київського Патріархату, на цілковиту відсутність заощаджень, на кризу в країні, громада переборола відчай і зневіру, та все ж вирішила будуватися.
Касир Свято-Лукинської парафії згадує, як разом вибирали проект храму, їздили по сусідніх селах, де були новобудови, роздивлялися, порівнювали.
– Староста одного храму, тут поруч, – розповідає жінка, – показуючи свою невеличку церквочку, яку вони збудували силами вірян із всього-на-всього 28 дворів села, вселила в нас віру, що і в нас так вийде. Ниточка за ниточкою, копійка до копійки – спочатку фундамент, потім до вікон змурували стіни, а вже як накрили – на душі стало легко-легко.
Свій город, сільських 10 соток землі, під будівництво нового храму віддав житель Білогородки Євген Фесюк. Про свій, без перебільшення, жертовний вчинок, сьогодні чоловік відгукується з гумором: – Ну а що було робити: землі не дають, церкви нема, скільки ж в хаті молитися? Вже як викопали фундамент і стали звозити матеріал, робота закипіла, пішов я на кладовище до могили своєї жінки та й кажу їй: «Якби ти, жінко, тільки бачила, що в нас на городі робиться» – згадує благодійник.
Сьогодні після Божественної Літургії чоловіка нагородили благословенною грамотою від Блаженнішого Митрополита Онуфрія та медаллю «За особливі заслуги перед Православною Церквою».
Увесь час, поки велося будівництво, громада молилася у будинку хористки Марії Остапчук. Можна тільки уявити, як це – коли в твоєму домі приноситься Безкровна Жертва, а ще – щотижня приходить сотня сторонніх, хоч і близьких людей. А Марія Петрівна прийняла це з християнським смиренням і терплячістю. Митрополит Варфоломій також нагородив вірянку архієрейською грамотою – отець благочинний передав від владики найщиріші вітання та благословення для білогородців.
Протоієрей Віталій Чайка, вітаючи присутніх у стінах нового храму, зазвичай спокійний і врівноважений, не стримує сліз радості й розчулення:
– Браття і сестри, ми перемогли! Ні, не наших односельців, не своїх родичів (розкол у Білогородці розділив цілі родини, – авт.), ми посоромили того, з ким православні християни борються щодня. Ми посоромили диявола. Сьогодні, ми святкуємо торжество Православ’я!
Не можна не зауважити, що отця настоятеля громада сприймає, як рідну людину. А він, і це очевидно, любить своїх прихожан, як велику родину. Навіть дітвора, коли священик проходить храмом, так і норовить пригорнутися, щоб він батьківською рукою погладив по білявій чи чорнявій голівці. Це тепло у стосунках і вражає, і тішить: це приклад справжньої пастирської любові.
Підтримати отця Віталія приїхали його односельці із села Повча, де він 20 років співав у церковному хорі, був регентом, а останні два роки – і жив разом з родиною. Протоієрей Віталій Буга від імені громади вручив отцю настоятелю ікону святителя Миколая.
За Божественною Літургією молилися і жителі сусіднього села Птича. Вони, напевне, як ніхто інший розуміють білогородців, уже практично рік не маючи змоги служити у власному ж храмі. Сподіваються на те, що Господь невдовзі дарує і їх громаді Свою милість.
Сьогодні у Білогородці було велелюдно, світло і радісно. Господь дарував своїм людям, напевне, за їх надлюдську віру, неймовірно погожий і сонячний день. І по маленькому сонечку поселив у душу кожного, хто прийшов помолитися до нового храму в ім’я святого апостола Луки – такими привітними і добрими здавалися ці віряни. Храм був наповнений ущерть – і людьми, і торжеством Православної віри.
За матеріалами сайту Рівненської єпархії УПЦ
Переглядів: 18
